Ярослав Бабійчук (24.08.1987 р. н.) із перших днів повномасштабного вторгнення добровільно став на захист України. Він служив бойовим медиком (позивний — Костоправ) у третьому механізованому батальйоні Окремої президентської бригади. Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші ділянки фронту на Донеччині. Ярослав надавав допомогу пораненим, виносив їх із поля бою та організовував евакуацію під постійним ворожим вогнем. Лише за перший рік війни здійснив понад півтори тисячі евакуацій поранених військовослужбовців.

19 квітня 2024 року поблизу населеного пункту Урожайне Волноваського району Донецької області, коли ворог накрив позиції нищівним вогнем, Ярослав продовжував евакуацію поранених. Під час чергового виходу на передову внаслідок удару протитанкового ракетного комплексу молодший сержант Ярослав Миколайович Бабійчук загинув.

Без чоловіка і батька залишились дружина Світлана і пʼятирічна донька Маргарита. Світлана Бабійчук працює в Національному центрі «Мала академія наук України»: долучилася до академії ще школяркою, в 10 класі, з 2012 року це її перше місце роботи, нині вона докторка наук. Висловлюємо співчуття Світлані та всім рідним Ярослава.

Ярослав нагороджений почесним нагрудним знаком «За збережене життя». У селищі Лісовичі Вишгородського району Київської області, де пройшло дитинство Ярослава, земляки назвали його іменем вулицю. Йому надано звання «Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади».

Триває збір підписів під петицією про надання Ярославу Миколайовичу Бабійчуку звання Героя України (посмертно). Для розгляду потрібно 25 000 голосів. Закликаємо колег, науковців, друзів і всіх небайдужих підписати петицію та поширити інформацію про неї.

Петиція